ПЕРСОНАЛії: Г. Яблонська

 

Галина Гілярівна Яблонська
доля актриси

збільшити

 

Вперше на сцену вона вийшла у віці шести років в епізодичній ролі хлопчика. А у вісім, 1936 року, виконувала головну роль у виставі „Хатина дядечка Тома". В цей час в Іспанії йшла громадянська війна. І дівчинка, яка тільки-но щасливо почала свій творчий шлях на сцені, робить і перший свідомий громадянський вчинок - віддає усі зароблені за вистави гроші (п'ятдесят карбованців) у фонд іспанським дітям - жертвам війни. Неначе відчувала, що колись сама стане жертвою війни у своїй країні.

Під час окупації України гітлерівцями, вона разом з подругою опинилася у потягу, що прямував до Німеччини, де на них чекала рабська праця, а, можливо, і смерть у концтаборі. Вона не змирилася, заприсяглася ніколи не бути рабинею, що в майбутньому втілить і на сцені в образах своїх героїнь - Марусі Богуславки та болгарської розвідниці Аделіни Тошевої. Після кількох невдалих спроб, що закінчувалися тяжким покаранням, подругам нарешті вдалося втекти. Маленька й тендітна, вона перемогла.

А у п'ятнадцять років, вже у визволеній Україні, разом з іншими дівчатами (санітарками військового шпиталю), надіслала пакунок з подарунками воїнам-визволителям, у якому серед іншого: цигарок, цукру, кисету, був і аркуш з власним віршем. Через багато років її, вже відому актрису, розшукав той, хто отримав її дарунок - Віктор Михайлович Пакін. Він розповів, як зберігав її вірш біля серця на фронтових дорогах, підкресливши, що вважає - саме завдяки цьому листу і віршу його не зачепила жодна куля.

1944 року вона, ще школяркою, знову повертається до театру і вже ніколи не полишає його - сімдесят чотири роки на сцені. Звичайно, це приклад унікального служіння своїй улюбленій справі, вірності їй і творчого довголіття.

Ім'я цієї великої актриси і мужньої жінки - Галина Яблонська, яка цього року відзначила своє 80-річчя.

збільшити
В ролі Катрі
"Не судилось" М.Старицького
Фото з портрета
худ. М.Туровського

В Музеї театрального, музичного та кіномистецтва відбувся вечір, присвячений цій даті. Один із його гостей наполягав на думці, що у Москві такий вечір відбувся б більш велелюдно, за участю керівників культури і численних представників преси. Однак, на наш погляд, музейний захід був дуже вдалим саме тому, що прийшли ті, хто не міг не прийти - близькі й друзі, справжні шанувальники, що зумовило теплу, щиру й невимушену атмосферу у вщент заповненому залі.

У фойє музею гостей зустрічала виставка на честь ювілярки, створена на матеріалах її власного архіву. На стендах і у вітринах можна було побачити цінні рукописи, речі, афіші й програми, фотографії зіграних ролей - свідків її творчої і людської біографії. І перша розповідь про актрису біля цих стендів і вітрин стала можливою саме завдяки їм. Далі свято продовжувалося у музейній вітальні. На честь Галини Яблонської лунали здравиці й пісні, демонструвалися уривки із фільмів-вистав театру ім. І. Франка за її участю: „Безталанна" І.Карпенка-Карого (Софія), „Не судилося" М.Старицького (Катря). Колись ще студентом Сергій Данченко, в майбутньому видатний режисер франківської сцени, залюбки дивився ці вистави, і вважав її виконання чудовим.

збільшити
Настка
"Украдене щастя" І.Франка
1979 р.
Театр ім. І.Франка
(реж. С.Данченко)

Під час перегляду цікаво було спостерігати за обличчям актриси: вона дивилася, наче бачила їх уперше. Здавалось, що вона поринула кудись далеко, і в кутках її очей збиралися непрохані сльози. Але тільки згас екран, вона встала весела й лукава, щоб із царською величчю прийняти освідчення у щирих почуттях своїх колег чоловіків. І материнським оком наглядала за молодими, вишуканими хлопчиками - військовими ліцеїстами - своїми студійцями. Вона була чарівно-привабливою та привітною. Музей вітав справжнього „корифея" театру ім. І. Франка, за твердженням однієї з виступаючих, - провідного вченого-театрознавця Валентини Заболотної, ідеальну актрису українського театру.

Народилася Галина Гілярівна Яблонська (народжена Сиденко Галина Юхимівна) у 1928 році в мальовничому місті Умані. Зростала дівчина в родині, яка була віддана сцені. Мати - актриса, вітчим - актор і режисер. Тож, як це часто буває, багато часу вона проводила за лаштунками. Коли у шість років вийшла на професійну сцену, то ( за спогадами самої актриси) не дуже відчула різницю між грою на сцені поруч з дорослими-акторами і грою з подругами. Надмірного хвилювання не було.

Повернувшись на сцену 1944 року, грала епізодичні, невеличкі ролі. Сцена на той час була не тільки покликом душі, а й підтримкою сім'ї. Після загибелі вітчима вони вдвох з матір'ю залишилися без власного кутка. Допомагала матері і закінчувала навчання. Потім вступила і екстерном закінчила навчання у Дніпропетровському театральному училищі. І грала, грала...

Спочатку вона була актрисою пересувного театру ім. Лесі Українки у Кам'янці-Подільському. По закінченню школи, - вже в Могилів-Подільському театрі ім. Т.Шевченка вона стала провідною актрисою і за два роки зіграла тут 10 ролей класичного репертуару. Далі були Вінницький обласний драматичний театрі ім. М.Садовського та Дніпропет-ровський пересувний театр. В таких театрах трупи були невеликими і для кожного знаходилася змістовна робота. Основний репертуар - українська класика - хороша школа для починаючого митця. До того ж у такому репертуарі доводилося багато співати і танцювати, актор розвивався, як синтетичний. Грали скрізь - у місті, районі, селищі. Люди, спраглі за роки війни, тягнулися до рідного слова і пісні. А вдячні актори намагалися бути щирими і правдивими. Галина вся віддавалася сцені, забувала на ній себе, не грала, жила. Вже тоді визначилася як актриса школи переживання, великої школи Марії Заньковецької. Вона ще не завжди могла розподілити себе у ролі, виснажувалася інколи так, що не було сил розгримуватися. Проте була безмежно щаслива і натхненна.

збільшити
Марта
"Суд і полум'я"
за І.Франком
1978 р
Театр ім. І.Франка
(реж. В.Лизогуб)

Невдовзі Яблонська вже грала Наталю в „Лимерівні", Марусю в „Марусі Богуславці". Одна із улюблених ролей - партизанка Зоя у виставі щойно відбудованого Вінницького українського драматичного театру ім.М.Садовського „Казка про правду" М.Алігер (1948 р.). Їй, яка пройшла такі випробування війни, зрозумілий і дорогий цей образ.

Щасливий випадок, що 1951 року привів її на сцену провідного в Україні театру ім.. І. Франка, став долею. Ії майстерність відзначили високі керівники, які переглянули одну з вистав Дніпропетровського пересувного театру. Галина Яблонська вразила своєю грою і це призвело до того, що її було запрошено до Києва у театр ім. І.Франка. На той час у театрі було мало молодих акторів, тож вирішено було посилити його здібними юними талантами. Випадок? Так. Але тільки формально. Бо вже було видно творчий потенціал актриси, розквітала її краса, вражав неповторний, гнучкий, дуже гарного тембру голос. Її очі сяяли, вже відчувалася сила і твердість її характеру, які так потрібні для створення ролей в українській класиці і взагалі, для утвердження себе на сцені. Все це вже було. А театр ім.. І. Франка огранив цей самородок, надав йому особливого багатобарвного блиску й шляхетності, впевненої досвідченості і яскравості. Тут вона дебютувала у ролі Галі у драмі Т.Шевченка „Назар Стодоля". Робота з А.Бучмою, режисером цієї вистави, вразила молоду актрису і залишила незабутнє враження.

збільшити
Під час гастролів у Ленінграді
1953 р.
Зліва направо: Є.Пономаренко, Г.Яблонська. А.Бучма.

У провідному колективі країни Київському національному українському драматичному театрі ім. І.Франка Галина Гілярівна прожила велике і змістовне мистецьке життя - понад п'ятдесят років. Виконувала головні й епізодичні ролі, грала жінок різного віку й характерів. Найулюбленішими стали Галя („Назар Стодоля" Т.Шевченка), Галя („Лиха доля" М.Ста-рицького), Катря („Не судилось" М.Старицького. Після виконання цієї ролі отримала звання Заслуженої артистки України), Марина („Марина" за Т.Шевченком), Софія („Безталанна" І.Карпенка-Карого), Анеля („Для домашнього вогнища" за І.Франком"), Маруся („Маруся Богуславка" М. Старицького"), Гелена („Касандра" Лесі Українки), Чайка („Банкір" О. Корнійчука), Ольга („Веселка" М. Зарудного), Катря („Фараони" М. Коломійця), Мар'яна („Персональна справа" І.Штейна), Аманда („День народження Терези" Г. Мдівані), Васілуца („Каса Маре" Й. Друце), Аделіна Тошева („Мата Харі" Н. Йорданова), Леді Макдуф („Макбет" В. Шекспіра). З часткою із цих робіт можна познайомитися завдяки кінозйомкам. Так, було зафільмовано на кіноплівку вистави театру ім.І.Франка: „Не судилось" М.Старицького (Катря), „Безталанна" І.Карпенка-Карого (Софія), „Поєдинок" А.Синельникова (Анна Іллівна), „Здрастуй, Прип'ять" О.Левади (Катерина Семенівна). Звичайно, вони не в змозі передати неповторну атмосферу театру з його безпосереднім живим почуттям, спілкуванням з глядачем. Вони не можуть в усій повноті відтворити той час і ті реалії, в яких народжувався мистецький твір. І все ж вони є певним документом часу і ми вдячні митцям кіно вже за сам намір його створити.

збільшити
Аделіна Тошева
"Мата Харі" Н.Йорданова
(реж. Х.Кричмаров)
1984 р.
Театр ім. І.Франка.

Вона могла б зніматися у кінофільмах. Видатний кінорежисер Сергій Герасимов дивувався, чому така талановита і гарна актриса не знімається в кіно. Її запрошував до участі у фільмі великий О.Довженко. Але саме в цей час була на виході вистава „Банкір" О.Корнійчука, де вона грала в основному складі. Треба було вибирати між театром і кіно. І вона обрала театр.

Людина запальної вдачі, Галина Яблонська вражає тим невичерпним запасом енергії, яким наділена від природи. Є щирою патріоткою, але навіть у своїй громадській діяльності залишається відданою мистецтву. Всю свою енергію, яка на диво виявляється нерозтраченою у її літа, вона віддає молоді, очолюючи Міжнародну лігу „Матері і сестри - молоді України" і викладаючи у Київському військовому ліцеї ім. І.Богуна. Головним напрямком її діяльності є прищеплення любові до рідного слова, до історії держави та її визначних постатей. І це вдячна справа. Бачили б ви, якими залюбленими очима під час проведення вечора дивилися на Галину Гілярівну стрункі богунці, хлопці в білих парадних строях. Вони почесною вартою стояли біля її стільця і почтом проводжали її до авто. Цього не можна купити, це дається тільки вислугою відданої праці і серця.

Як педагог, сценарист і режисер, вона навчає акторській майстерності, здійснює постановки вистав - присвячені пам'яті героїв Крут та І.Богуна, „Уклін тобі, рідна мати", „Геній і сучасність", присвячену Т.Шевченку. А нещодавно, наприкінці минулого року, Галиною Яблонською за підтримки Міністерства культури і туризму України була проведена перша Всеукраїнська науково-практична конференція „Вплив мистецтва на процес формування свідомості молоді".

Пройдуть ювілейні свята. Речі повернуться на свої місця - в альбоми, папки, шафи, до наступної визначної події. А в пам'яті залишаться світлі й теплі почуття, нові знання, отримані у спілкуванні з актрисою. Так буває тільки, коли зустрівся із справжнім митцем і Людиною, якими є Галина Гілярівна Яблонська.

Ст. науковий співробітник С.Муштенко,
Пров. науковий співробітник Г.Павленко

див. також: святкування 80-річчя актриси в музеї

 

 

 

Хостинг сайту «Дата-центр Nerus.com»