КОЛЕКЦІЇ - Скрипка в колекції українських народних музичних інструментів

 


Гаврилко Н. П.
старший науковий співробітник відділу
українських народних музичних інструментів

 

 

СКРИПКА В КОЛЕКЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ МУЗИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ
МУЗЕЮ ТЕАТРАЛЬНОГО, МУЗИЧНОГО ТА КІНОМИСТЕЦТВА УКРАЇНИ

 

Важливу частину колекції українських народних музичних інструментів Музею театрального, музичного та кіномистецтва України складають скрипки. У пресі були окремі публікації про музейні скарби, в тому числі й про скрипки. А 1999 року працівниками музею був опублікований каталог колекції, де показана підгрупа смичкових інструментів. Скрипки там подані в хронологічному порядку від найдавніших до сучасних. Тут були подані лише основні відомості про інструмент в обсязі трьох-чотирьох рядків про кожен. Систематизації в середині цієї підгрупи не було.

Водночас, скрипкова колекція, що налічує кілька десятків музичних інструментів, заслуговує на увагу своєю різноманітністю скрипок народних майстрів, професіоналів, наявністю меморіальних інструментів.

Отже, структуру музейного скрипкового зібрання складають:

а) Народні примітиви, що використовуються в музичному побуті.

Ці інструменти лише зовнішніми ознаками нагадують скрипку. Насправді вони створені не професійними майстрами, а аматорами. Оскільки деревина підбиралась не професійно, то всі деталі скрипки могли виготовлятись з однієї породи деревини. Обробка деревини неякісна, покриття нерівномірне. В скрипках відсутній вус або він імітується канавкою чи паленням, кромка теж відсутня, шийка часто не відповідає стандартним параметрам, головка велика, завиток не чіткий або зовсім відсутній. Ці скрипки майстри часто прикрашали оригінальним різьбленням, паленням, орнаментом, який відповідав певному регіону, в якому вони побутували. Інструменти не відповідають класичним зразкам і на них неможливо виконувати професійну скрипкову музику. Такі інструменти знайшли своє місце в народній музиці як сольний інструмент чи в складі різних ансамблів, троїстих музик тощо.

Водночас ці інструменти залучені до музею тому, що дають відвідувачам уявлення про первісні скрипкоподібні інструменти. Крім того, вони справляють враження своїм зовнішнім виглядом: незвичайними контурами, своєрідними резонаторними отворами (що не завжди відповідають назві «ефи»), оригінальною текстурою деревини, своєрідними прикрасами, народним колоритом.

б) Інструменти професіональних українських майстрів.

Ці інструменти займають вагоме місце в українському інструментознавстві.

В музеї є інструмент видатного майстра і реставратора Льва Володимировича Добрянського (1862(4) – 1941рр.). Він був неперевершеним реставратором унікальних скрипок у тому числі скрипок Гварнері, Страдіварі, Штайнера. Він провів ряд досліджень, на основі яких сформував свій закон взаємодії тиску струн і опору корпусу. На основі цього закону він докорінно змінив конструкцію скрипки, її комутацію і форму корпусу. Свій лак Добрянський робив після аналізу й ідентифікації деяких компонентів лаку, який застосовували у макетах старих гвинтівок.

Музикознавець Мотгендорф залишив опис роботи Л. Добрянського від 1901 року, зауваживши, що майстер виготовляв скрипки за власною моделлю. На візитівках, які вклеював усередині інструментів, Л. Добрянський повідомляв своє прізвище, додаючи, що може добре полагодити будь-який інструмент, поправивши його звучання [3. с.21].

Онук майстра, Яків Добрянський, розповідав, що Лев Володимирович був людиною дуже творчою, із натурою експериментатора, дуже цікавився мистецтвом та писав вірші. Ось зокрема один з віршів Добрянського:

Я существо с кипучими страстями,
Я призрак с холодною тоской.
И Землю я люблю с ее грехами,
И небеса с безгрешностью святой»

Фабриканти музичних інструментів боялися, що роботи Добрянського скомпрометують їхню продукцію, колекціонери злякалися за свої капітали, вкладені в старовинні інструменти, адже Добрянський ніби обезцінював їх головний скарб – звук! Почався тиск з боку офіційної «музичної спільноти».

Однак європейські музиканти належно оцінили досягнення Л. Доб-рянського. З 1902 р. він доглядає скрипкову колекцію німецького барона Людвіга Фердинанда. Авторитет Добрянського був настільки великий, що його призначили головним хранителем колекції скрипок Російського царя Миколи ІІ. Добрянському довіряли покращення своїх «неперевершених» скрипок видатні виконавці Фріда Скотта, Ян Кубелік. На його скрипках грають Жак Тібо, Віллі Бурмейстер, відмічаючи їх перевагу перед скрипками Страдіварі і Гварнері. Познайомившись зі скрипкою Добрянського «Німеччина», Ян Кубелік вирішив концертувати на ній, замість власного «страдіваріуса». З 1910 по 1913 рр. артист концертує з цією скрипкою, іноді користується новим придбанням «Імператором» Страдіварі.

опулярність майстра тривожить європейських майстрів і скрипкових фабрикантів. Він починає отримувати листи з погрозами, двічі відбуваються замахи на його життя. Майстер вирішує повернутися до Росії. Його запрошує Санкт-Петербурзький музей для упорядкування (систематизування) і реставрації щойно придбаної в Брюсселі колекції музичних інструментів (360 одиниць). Світова слава уже не дозволяє спільноті відновити примітивну травлю майстра, і вона винаходить новий спосіб – Добрянському дорікають у непатріотизмі, як, наприклад, чому він зробив скрипку «Німеччина», а не «Росія». Майстер відбивався єдиною доступною йому зброєю – він присвятив їм скрипку «Жарт» (1910 р.): на нижній деці зображення П’єретти, яка показує ніс, замість завитка – головка усміхненого сатира. По оцінці відомих музикантів того часу, ця його скрипка за звуковими якостям не поступалася інструментам кращих італійських скрипкових майстрів

Пізніше майстром була виготовлена ще одна скрипка з гербом Радянського союзу на нижній деці, на якому проглядався кожен колосок. Цю скрипку він відіслав у дарунок Й. Сталіну, після чого майстру були створені належні умови праці в Одеській консерваторії, де він працював настройщиком, а одеські театральні виробники почали виготовляти скрипки з етикеткою «Скрипка типу Добрянського».

Один з інструментів цієї серії також зберігається в музейній колекції.

В колекції є також скрипки ще одного видатного українського скрипкового майстра Луки Андрійовича Мар’яненка.. Лука Мар’яненко працював у Харкові близько 1880 р. Побудував кілька десятків скрипок і альтів. “Деревина на його інструментах російська, ялина дуже високої якості, клен простий, жорсткий, невиразного малюнку. Інструменти його роботи мало цікаві – звук невеликий, дерев’яного відтінку. Зовні інструмент зроблений дуже акуратно, але в них не відчувається рука художника.” [2. с.199] І все ж спеціальна періодична преса на межі XІX і XX сторіч схвально відгукувалася про роботу цього майстра, а наявність на його інструментах етикеток із зображенням десяти медалей, які він отримав на різних конкурсах, підтверджують тогочасну популярність майстра. Об’єктивно його інструменти функціонували як оркестрові і в цій якості зустрічаються і в наш час.

Є дві скрипки, зроблені київським майстром Степаном Ковалем, який у 1960 році був дипломантом конкурсу скрипкових майстрів, що проходив у рамках всесоюзного виконавського конкурсу імені П. Чай-ковського в Москві. Інструменти цих майстрів експонуються на виставці «Живії струни України».

в) Меморіальні інструменти.

До цієї групи належать скрипки, які належали видатним діячам української культури. Наприклад, скрипка Марка Кропивницького. Про неї зберігся запис музейного працівника довоєнного часу, в якому говориться, що ця скрипка належала Марку Лукичу Кропивницькому. Як відомо, М.Кропивницький був не лише режисером, актором, драма-тургом, а й композитором і музикантом, гарно грав на скрипці і під час гастролей з театром часто брав цей інструмент. Брав і віолончель. Коли він проживав на хуторі «Затишок» під Харковом, пристанційний сторож Доленко допомагав йому підносити музичні інструменти з підводи на поїзд, з поїзда на підводу. А Марко Лукич, помітивши цікавість сторожа до скрипки, згодом з’ясував, що той непогано грає на ній і подарував йому на схилі віку цей інструмент. На ньому Доленко супроводжував «Куп’янський вертеп». У 30-ті роки XXст. тодішній директор Теат-рального музею професор П.Рулін залучив вертеп разом з музичним інструментом до музею.

Тепер скрипка експонується на музейній експозиції з історії українського театру, в тій частині, де відтворено меморіальний кабінет Марка Лукича Кропивницького.

Серед меморіальних інструментів скрипка, що належала видатному режисеру і драматургу Михайлу Петровичу Старицькому. М. Старицький грав на скрипці і є автором пісні «Ніч яка місячна». На схилі років він подарував інструмент своєму другу священику з с. Кліщинці на Полтавщині. Цей факт підтвердили односельчани М. Старицького, про що є відповідні документи в музеї. Дружина покійного священика подарувала скрипку колишньому працівникові спілки театральних діячів І. Кулазі, а той пізніше передав її до музейної колекції.

в) Експериментальні інструменти.

Частину колекції складають інструменти, які вважаються експериментальними зразками.

Скрипка одеського майстра Льва Добрянського. Гітароподібна, без кутів. Резонаторні отвори у вигляді хвильчастої латинської букви “L”. Уникаючи гострих кутів, автор намагався досягнути відповідного акустичного ефекту.

Скрипка в силі «рокайль». Обичайка складається з 14 секцій – завитків, нагадує собою обрамлення образу (ікони). В даній скрипці, автор намагався використати закони акустики культової споруди, – собору, костьолу.

Скрипка Майстра Бойченка Д.С. Майстер був архітектором за фахом і намагався використати закони акустики концертного залу, що має трапецієвидну форму. Його скрипка зовсім далека від класичних зразків. Корпус виготовлений у вигляді двох трапецій, що сходяться біля ефів.

Всі експериментальні зразки виставлені на експозиції музею і завжди викликають неабиякий інтерес відвідувачів.

Крім того, в музеї є кілька інструментів невідомих майстрів, що виконані за класичними зразками. Є кілька мануфактурних зразків, в яких присутні етикетки світових скрипкових майстрів.

 

Отже , можемо зробити такі висновки:

перше, – скрипка займає значне місце в музейній колекції музичних інстументів;
друге, – скрипкова частка колекції засвідчує активне функціонування скрипки в українській народно-інструметнальній музиці. Доречі, першим з дослідників, хто відвів скрипці чільне місце в народній музиці був Гнат Хоткевич, і ми акцентуємо на ньому увагу тому, що навіть М. Лисенко не розглядав скрипку в контексті української народної музичної культури.
третє – це те, що скрипка в музейній колекції дає можливість говорити про цей інструмент і у сфері музичного побуту, і в академічній народно-інструментальній музиці.

 

 

 

_________________________________

Список використаної літератури

1.Анлрей Белоусов. Тайна скрипки // Газета «Зеркало Недели» №1 (66) 6 12 січня 1996 р.
2.Витачек Е.Ф. Очерки по истории изготовления смычковых инструментов. – М., 1964. – 240 с.
3.Голубокий С. Скрипкові майстри України . – К.: 2000. – 45 с.
4.Гуменюк А. Українські народні музичні інструменти. – К.: Наукова думка, 1967. – 240 с.
5.Стахов В. П. Скрипка и её мастера в наши дни. Очерк психологии и проблематика творчества. – М., 1978. – 572 с.
6.Стахов В.П. Творчество скрипичного мастера. – Л., 1988 – 227 с.
7.Черкаський Л. Каталог колекції українських народних музичних інструментів України / Л. Черкаський, Т. Сітенко/.
8.Черкаський Л. Живії струни України. – К.: КМ Academia, 1999.
9.Черкаський Л. Українські народні музичні інструменти. – К.:2003.
10. Ямпольський И. Русское скрипичное искусcтво. – М.; Л., 1951.

 

 

Текст прозвучав на Міжнародній науково-практичній конференції “Український народний музичний інструментарій: історія, теорія і методи дослідження”, присвяченій 40-річчю музейної колекції українських народних музичних інструментів (21-22.05.2009, Київ).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хостинг сайту «Дата-центр Nerus.com»