м.Київ, вул.Лаврська,9 корп.26

(територія Києво-Печерської лаври)

тел. 280 18 34

Щодня, окрім вт

з 10 до 17:00

Василько В.

ВАСИЛЬКО ВАСИЛЬ СТЕПАНОВИЧ

(справжнє прізвище - Миляєв)
(26.03.1893, с. Бурти, тепер Черкаської обл - 18.03.1972, Одеса)

 

ВасилькоТеатр увійшов у життя В.С.Василька рано і назавжди, тісно пов'язавши його долю з історією національної театральної культури. Ще будучи гімназистом у Києві Василь Миляєв брав найактивнішу участь у аматорських виставах. В той самий період він пробує себе і на професійній сцені: виконує у театрі Бергоньє роль одного з вартових у виставі "Гамлет", що було для нього вершиною щастя.
Восени 1911 року В.Миляєв потрапив за лаштунки театру М.Садовського, у якому й почалася його професійна театральна діяльність. Зарахований спочатку на посаду помічника контролера на балконі, він був весь час у театрі, де міг спостерігати таких видатних акторів, як Л.Ліницька, Ф.Левицький, М.Садовський, І.Мар'яненко, Г.Борисоглібська та інших. Іноді він виступав статистом у масовках, а згодом в епізодичних ролях; був помічений і одержав похвалу від самого М.Садовського.
"Вася-фотограф" - так називали гімназиста В.Миляєва в трупі М.Садовського через його захоплення фотографією. Саме він зробив першу в українському театрі спробу наукової фотофіксації вистави. Василько не розлучався зі своїм фотоапаратом і надалі, працюючи вже у Молодому театрі Л.Курбаса. Завдяки цьому з'явився чудовий фотоархів, який згодом, переданий у музей, став цінним джерелом вивчення однієї з яскравих сторінок історії української театру.
За спогадами В.Василька, про потребу в театральному музеї він уперше почув ще з уст М.Садовського десь у 1912-1914 рр. "Про це йшла розмова за лаштунками ще тоді." З того часу думка про утворення музею виношувалася Васильком аж до 1923 р., коли на загальних зборах МО "Березіль" він виступив з розгорнутою пропозицією заснувати перший в Україні театральний музей, вже маючи для нього власну збірку матеріалів.
1926 року Василь Степанович виходить з "Березоля". Але надалі, працюючи в різних театрах, він залишався музейником. Дбаючи про поповнення музейної колекції, він передавав не лише експонати, що стосувалися його творчості або діяльності очолюваних ним колективів, але й такі унікальні, яких, на його думку досвідченого колекціонера, музеєві бракувало.
Дорогоцінним музейним скарбом є також його унікальна бібліотека, зібрана ним протягом десятків років. Вона налічує близько десяти тисяч томів з багатьох галузей знань - історії, психології, філології, образотворчого мистецтва, не кажучи про драматургію і театр. На кожному виданні - помітки, зроблені його рукою.
Після смерті В.С.Василька його дружина Ю.М.Василько-Розумовська, виконуючи заповіт чоловіка, передала в музей останню частину його архіву, бібліотеки, ряд інших меморіальних речей з його кабінету.

Біографічна довідка

Український режисер, актор, педагог, театрознавець, народний артист СРСР з 1944 р.

Працював у "Молодому театрі" (1918-19), Першому театрі Української радянської республіки ім. Т.Шевченка (1919-20), "Кийдрамте" (1920-21), театрі "Березіль" (1922-26). Очолював Харківський Червонозаводський театр (1928-33), Донецький ім. Артема (1933-38), Чернівецький ім.О.Кобилянської (1943-48), Одеський ім.Жовтневої революції (1926-28, 1939-41, 1948-55) українські музично-драматичні театри.

Постановки: "За двома зайцями" М.Старицького (1925), "Диктатура" І.Микитенка (1929), "Макбет" В.Шекспіра (1938), "Гайдамаки" за Т.Шевченком (1961), "Угрюм-ріка" за В.Шишковим (1962).

Ролі: Шельменко ("Шельменко-денщик" Квітки-Основ'яненка), Городничий ("Ревізор" М.Гоголя).

Театрознавчі праці: "Любов Павлівна Ліницька" (1957), "В.Ф.Левицький" (1958), "Микола Садовський та його театр" (1962), "Фрагменти режисури" (1967), "Театру віддане життя" (1984), "Інсценізації" (1987); редактор і автор вступної статті кн. "Лесь Курбас. Спогади сучасників" (1969).