м.Київ, вул.Лаврська,9 корп.26

(територія Києво-Печерської лаври)

тел. 280 18 34

Щодня, окрім вт

з 10 до 17:00

Рулін П.

РУЛІН ПЕТРО ІВАНОВИЧ

(12.09.1892, Київ - 23.12.1940, Магадан)

rulinП.І.Рулін належав до когорти української інтелігенції, яка була рушійною силою культурного поступу в Україні 20-30-х рр. 1916 року закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Ще зі студентської лави зайнявся науковою працею, розробляючи тему "Вплив Мольєра в російській літературі", за яку дістав золоту медаль і був залишений при університеті стипендіатом для готування на професуру. Практичну діяльність на ниві театру почав у київській "Майстерні художнього слова" під керівництвом Іллі Еренбурга (1919 р.). А вже 1920 року Петра Івановича запрошують викладати у Київському музично-драматичному інституті ім.М.В.Лисенка. У творчій атмосфері, у постійному спілкуванні з молоддю відкривалися перед ним широкі обрії педагогічної діяльності, яскраво засяяла його індивідуальність. Йому довелося тоді викладати всі театрознавчі дисципліни, а також розробляти програми до них (історія українського, російського, всесвітнього театру). Взагалі педагогічну діяльність Петро Іванович не залишав майже до кінця своїх днів, постійно поширюючи її новими курсами у програмах навчання.
Як свідчать сучасники, професор Рулін формував широкі художні погляди студентів усіх факультетів. Легенда про неповторність його педагогічного хисту вдячно зберігається в пам'яті театральної альма-матері України.Парадоксально, що тут він пережив і загальне визнання, і гіркоту жорстокого цькування з боку сил, пробуджених політичними обставинами 30-х рр. Його інтенсивно штовхали до прірви, звинувачуючи в націоналізмі, а 1934 р. і зовсім позбавили інститутської кафедри. Так був звільнений один з найавторитетніших професорів.
На щастя, інститут - не єдине поле його діяльності, і ще два роки на волі Рулін продовжував працювати. Феномен його творчої активності залишається загадкою. Він співробітничав у численних комісіях Всеукраїнської академії наук (ВУАН): працював над складанням біографічного словника діячів українського театру, виданням пам'яток новітнього театрального письменства, складанням енциклопедичного словника.
Рулін виявився також талановитим критиком - постійно виступав з публікаціями в газетах, журналах, наукових збірниках. Перебуваючи в центрі мистецького життя, жадібно стежив за театральним процесом, виявив високий рівень аналізу художніх явищ. Серед діячів сцени найбільше уваги приділяв постаті Л.Курбаса - талановитого експериментатора, організатора і керівника "Молодого театру" та "Березоля". У рецензентській практиці яскраво виявилася широчінь поглядів автора на сценічне мистецтво.
Професор належав до кола таких визначних українських істориків театру, як О.Білецький, Я.Мамонтов, О.Кисіль. Та й серед них він був метром, бо серйозно спробував театрознавство перетворити на самостійну науку. Про це свідчить його спадщина, що є результатом широкої науково-творчої та організаторської діяльності.
Найвагомішою і значущою її частиною був і залишається Український театральний музей, створений як самостійний науково-культурний центр. Цей факт варто віднести до яскравих спалахів українського відродження науки, культури та освіти 20-х років.
Спираючись на історико-культурні розробки таких своїх попередників, як І.Франко, Л.Старицька-Черняхівська, Д.Антонович, учений поставив перед собою завдання побудувати осередок наукових досліджень з історії українського театру. Цю ситуацію можна розглядати як одну з тенденцій тієї доби, коли визначні діячі молодої Академії наук спрямували свої зусилля на музейну справу, щоб через неї закладати фундаментальну матеріальну базу (музейні архіви) для наукових досліджень. Рулін виробив нову концепцію збиральницької роботи і активно включився у пошуки експонатів для свого музею. При цьому, на його думку, "природньо поєднується наукова робота в галузі історії театру з формами музейної роботи".
Дослідження історії театру Рулін перший виділяє в окрему науку, під яку пробує підвести теоретичну базу. В цьому напрямку він пропонує таку методологічну схему:
1) принципи побудови історично-театральної роботи; 
2) принципи класифікації; 
3) схема історії українського театру; 
4) рецензія як документальний матеріал. 
"У межах України немає більше установи, що ставила б своїм завданням наукове вивчення історії театру",- говорив 1928 року професор Рулін. Найдорожче для вченого - об'єктивне висвітлення історії, яку необхідно правдиво реставрувати. Звідси випливає його концепція історичного дослідження, яке складається з таких етапів: підготовчий (збір наукової інформації, матеріалів); вивчення фактів; виведення загальних висновків. Потрібна послідовність, розрахована на об'єктивне з'ясування генезису театральних явищ, висвітлення того нового, оригінального, що український театр вніс у скарбницю світової культури.
Займаючись організацією музейної справи, П.Рулін визначає такі основні її складові: 
1) науково-дослідна та видавнича робота; 
2) збиральницька робота; 
3) наукова обробка; 
4) експонування; 
5) просвітницька робота; 
6) бібліотечна робота. 
У цій музейній концепції чільне місце надається саме науковій діяльності.
1934 року музей відокремили від ВУАН і передали Народному комісаріату освіти. Така важлива зміна культурної політики різко позначилася на спрямуванні музею. На перший план було висунуто просвітництво. Але завдяки талантові та енергії Петра Івановича вдалося зберігати насамперед серйозні наукові засади музею. Професор Рулін працював над періодизацією українського театрального процесу, визначаючи провідні проблеми кожної епохи. Він надавав великого значення висвітленню стилю драматургії та спектаклів. Серед найменш досліджених тем він вважав важливими такі: 
1) український вертеп; 
2) польська театральна культура в Україні; 
3) 1881 рік в історії українського театру; 
4) театральна діяльність М.Старицького; 
5) М.Кропивницький; 
6) Театр Миколи Садовського; 
7) український театр у Києві поміж двома революціями; 
8) Молодий театр та ін. 
Серед наукових ініціатив професора слід згадати і його важливу пропозицію скласти літопис театрального життя в Україні. Для цього музеєві було запропоновано ввести спеціальні облікові картки на кожну виставу.
Основним науковим уподобанням П.Руліна була історія вітчизняної сцени, особливо театру корифеїв. Він називав його народницьким, побутовим, вкладаючи в це визначення особливий зміст. За його життя опубліковано чимало оригінальних матеріалів про М.Заньковецьку, Г.Борисоглібську, М.Старицького. За свідченням сучасників, він готував велику фундаментальну працю про М.Кропивницького, яка після його арешту зникла. Його заслугою є і видання першого друкованого театрознавчого органу - "Річника театрального музею".
Збиральницьку роботу керівник музею розглядав як шлях до реконструкції рештків минулого та збереження поточного моменту. Були сформульовані основні завдання цієї важливої діяльності та її методи. Ним також запропоновані основні форми наукової обробки експонатури. Зокрема, заслуговують на особливу увагу його картотеки. В самій його системі каталогізації закладено науковий аналіз історичного матеріалу.
Не залишилася поза його увагою і бібліотека театрального музею, він розробив її специфікацію за такою схемою: поточна театральна преса (українська, російська, закордонна), спеціальна література про театральний музей, теорія театру, практика театру.
Кропітка праця професора П.І.Руліна по розбудові Українського театрального музею збагатила наукове і культурне життя України. Завдяки його яскравій і талановитій особистості музей перетворився у справжній духовний центр, що притягав до себе науковців і митців.
Петра Івановича активно підтримували провідні майстри української сцени. Подекуди при театрах почали організовуватись музейні гуртки (пізніше з них утворилися притеатральні музеї).
Завдяки діяльності Руліна музей вийшов на міжнародну арену. Керівник листувався з ученими Берліна, Кракова, виступав у німецькій пресі. Експонати музею демонструвалися на європейських виставках лялькового театру в Празі, Парижі, Ризі.
На посаді керівника музею П.І.Рулін працював з 1926 по 1936 рік, коли він був репресований. Помер 1940 року у таборі на Магадані.