м.Київ, вул.Лаврська,9 корп.26

      (територія Києво-Печерської лаври)

      тел. 280 18 34

      Щодня, окрім вт

      з 10 до 17:00

       

       

                              Гнат Хоткевич -  основоположник академічного бандурництва
                                                                              в Україні

       

       

      Творча та наукова діяльність талановитого українського просвітянина Гната Хоткевича, харківського інженера-залізничника за освітою, включає розробки ідей, методологій, концепцій, розвідок, систематизації знань в багатьох галузях науки, освіти і культури України на зламі двох епох. Феномен Хоткевича викристалізувався за жорстоких умов особистого і громадського життя, переслідувань з боку провладних структур, заборони друкувати власні твори, інколи позбавлення елементарних засобів до існування у вигляді хлібних карток, нарешті, - відчайдушному спротиві митця радянській системі тотальних репресій. Перспективність його наукових розвідок і творчого доробку незаперечні, оскільки є актуальними в еволюційному процесі української культури вже впродовж століття.

      Непересічне обдарування творчої особистості Хоткевича виявилося зокрема в українському музичному мистецтві. Майстер постає перед нащадками в багатьох іпостасях: як музикознавець, чиї інструментознавчі концепції знаходять втілення в сучасній науці; як віртуоз бандурист, хто тлумачить особу музиканта, співставляючи психологічні, соціологічні та демографічні аспекти виконавської діяльності; як педагог, чиї методики викладання розвиваються в школу гри на бандурі і впроваджуються в життя його учнями протягом багатьох десятиліть; нарешті, як композитор, який професіонально творить репертуар бандурної музики, збагачуючи палітру прийомів і засобів виконавської майстерності бандуристів, зосереджує свою увагу на традиційному виконавстві, синтезуючи його в світову музичну культуру. Паралелі музикознавчих шукань і висновків Хоткевича знаходимо в діяльності його сучасників: М.Лисенка, Є.Ліньової, С.Людкевича, Л.Українки, Ф.Колесси, з якими він активно співпрацював. Системний підхід до інструментознавства присутній в його праці "Народні музичні інструменти на Україні", написаній в 1908 році. В цій роботі автор осмислює функціонування народних інструментів у музичному побуті різних соціальних груп населення України, тлумачить морфологію музичних інструментів, їх строї, звукоряди, виконавську техніку в контексті не лише етнокультури українців, а й світової музичної культури.

      Талант Хоткевича-бандуриста розквітнув найяскравіше. Про це свідчать численні відгуки його сучасників. Зокрема, композитор С.Людкевич писав у львівській пресі після відвідування концертів Гната Хоткевича в Галичині: "Підніс гру на бандурі до своєрідного артизму, зробив спосібною до більшого числа модуляцій та добув з неї чимало зовсім нових невідомих ефектів і нюансів".(1) Бандурист Г.Бажул згадував свого вчителя: "Хоткевич був неперевершеним віртуозом. В його руках бандура плакала, сміялась, говорила, шелестіла і дзвеніла бойовим поривом".(2) Актриса О.Костюк, давня приятелька родини Хоткевичів у спогадах описувала свої враження від гри Гната Галайди (псевдонім Хоткевича): " Та бандура в його руках починає щораз голосніше бриніти: дзвенить, рокоче.....Відчувається великий майстер".(3) Вперше бандура з"явилася в житті Гната в 1895 році, опис цього доленосного факту знаходимо в "Автобіографії" Хоткевича: "…влітку 1895 року справив я собі бандуру й почав грати, і уже в слідуючому 96-ому, виступав з великим успіхом у Полтаві".(4) Відомостей про вчителів бандуриста Хоткевича в писемних джерелах не міститься. Можна припустити, що він був геніальним самоуком, але його спілкування з харківськими і полтавськими бандуристами, незрячими співцями, було постійним і змістовним.

      Так, в 1902 році на ХІІ Археологічному з"їзді, Хоткевич організовує виступи автентичних бандуристів, і ця подія стає сенсаційною. За висловом Хоткевича: "Явище значне - поворотний пункт в бандурному життю".(5) Важко переоцінити значення цієї події в культурному житті України попри всі заборони і відмови губернської влади, на які натикався Хоткевич, організовуючи концерти народних співців. Резонанс від концертів був значним і привернув увагу до бандури і мистецтва народних рапсодів широкі кола громадськості, а надто - інтелігенції. Популярність бандури зростає серед міського населення України. На перше десятиліття ХХ століття припадає активна концерта діяльність Гната Галайди. Висланий з Харкова в 1899 році за участь в студентських заворушеннях, студент Харківського технологічного інституту їде до Києва, маючи на меті познайомитись з М.Лисенком: " Бандуру під руку, у Київ, до Лисенка. Заграв йому. Закликав на посаду бандуриста й дає 60 карбованців на місяць. Ого! Я таких грошей і не бачив зроду!&quot(6) Далі - безліч виступів по Україні і Росії. На 1905-1912 роки припадає період еміграції в Галичину: "Приїхав я туди яко наг, яко благ, але - з бандурою. Голубонько бандуро! Служила ти мені в чумацтві. Служила в козацтві. Послужи в бурлацтві. І вона, спасибі, послужила. Бо з літературного заробітку бісового батька хліба б їв".(7) Постійна праця з бандурою, відточення виконавської майстерності, розуміння методики навчання на інструменті, нові ідеї використання прийомів гри на бандурі, втілюються в написання відповідного підручника. В 1907 році у Львові видається його перша частина. Мине 20 років після написання цієї праці, як державне видавництво в Харкові видасть три частини підручника в 1928-1931 роках.

      Методика викладання, розроблена Гнатом Хоткевичем, використовується бажаючими самотужки опанувати бандурою. Але, що особливо важливо, підручник стає посібником для навчальних закладів, де провадиться навчання на бандурі. Першим таким закладом в Україні став Харківський музично-драматичний інститут, при якому в 1926 році Г.Хоткевич вперше організував курс бандури. Взявшись за викладацьку справу, Хоткевич розумів, що "всі труднощі - різнорідність бандур, недостача музичних творів, методичної літератури, адміністративні проблеми - це все впаде на нього самого".(8) Незважаючи на труднощі, результат його педагогічної діяльності був блискучим. Виступ квартету бандуристів по радіо у складі: О.Гаращенка, Л.Гайдамаки, Г.Олешка, І.Гаєвського, вихованців Хоткевича, зацікавив передову громадськість, насамперед, - голову Музичного комітету України П.Козицького, який підняв питання про організацію зразкової капели бандуристів. Це сталося в 1928 році. Внаслідок прослуховування кількох ансамблів бандуристів була обрана Полтавська капела у складі 12 бандуристів, яка перетворилася на зразкову, завдяки титанічній праці Хоткевича. Він щотижня навідувався до Полтави, де проводив заняття з капелянами. А маестро В.Кабачок, який очолив на той час капелу, раз на тиждень приїздив до Харкова по чергову порцію нот і творів для бандуристів. Полтавська капела стала першим професійним колективом бандуристів в радянській Україні на утриманні державної філармонії, який здійснював регулярну концертну діяльність. Ряди професійних бандуристів поповнюються молодими вихованцями Г.Хоткевича: Г.Назаренком, Й.Панасенком, П.Міняйлом, Я.Протопоповим. Отже, на 20-ті роки ХХ століття припадає період становлення професійного академічного музикування бандуристів, які здебільшого вчилися у Хоткевича при Полтавській капелі бандуристів, або ж закінчували курс навчання на бандурі при Харківському музично-драматичному інституті, який викладав той самий Хоткевич.

      Цікаво, що на початок ХХ століття незрячий автентичний бандурист міг пройти науку гри на інструменті лише у свого вчителя, так званого "панотця". Започаткувавши академічну освіту для бандуристів, Хоткевич залучив до бандури представників різних прошарків українського суспільства. Головну частину його складали вихідці з інтелігенції та робітничого середовища міст України. Методика гри на бандурі, яку він запропонував, була новаторською. Науковий підхід до предмету можна чітко прослідкувати у викладеному ним підручнику. Новаторське мислення та системна методологія викладання педагога Хоткевича спрямували бандуру і бандуристів на академічний шлях розвитку.

      До Жовтневої революції існувало три самовчителі гри на бандурі, які могли називатися посібниками. Один з них " Самонавчатель до гри на кобзі або бандурі" М.Домонтовича було видано в 1913 році Одеською друкарнею Є.Фесенка. Цей самовчитель являв собою книжечку з 16 сторінок, яка складалася з чотирьох розділів, що описували вигляд, стрій кобзи та спосіб гри на ній. Істотним недоліком самовчителя була відсутність нотного матеріалу: вправ та репертуару. Автор не робив різниці між двома інструментами: кобзою та бандурою. Фактично, бандура називалася "сучасною кобзою", у "якої є багато приструнків і через те можна грати, не користуючись ладами". (9)

      В 1913-1914 роках бандурист Василь Шевченко видав у Московській приватній друкарні В.Гроссе свою "Школу для бандури на 27 струн", яка складалася з трьох частин. Підручник містив значну кількість вправ, які розвивали техніку двох рук виконавця. Ліва рука використовувалася виключно для гри на басах, розташованих на грифі інструменту. Також, автор пропонував репертуар до вивчення, який нараховував близько 15 пісень. Теоретичний опис строю бандури та правила гри В.Шевченко вмістив лише на двох сторінках, досить поверхово викладаючи спосіб гри на інструменті.

      Майже одночасно з підручником В.Шевченка в Москві було видано "Самовчитель гри на бандурі (кобзі)". Автор цієї праці був відомим актором, артистом Імператорських театрів. Василь Овчинніков вчився грати на бандурі у В.Шевченка. Цей автор вказує на різницю в кількості струн і приструнків тогочасних бандур різних виконавців: Остапа Вересая, Михайла Кравченка, Гната Хоткевича, Івана Кучеренка та інших. При цьому він класифікує кобзу і бандуру як тотожні інструменти. Цей погляд об"єднував трьох авторів. Вправи скомпоновано таким чином, щоби ускладнювати техніку гри на бандурі, але ліва рука використовувалася лише в грі на басках. Видання являло собою книжечку з 12 сторінок. Всі три, невеликі за обсягом теоретичного і практичного матеріалу, самовчителі були першими друкованими спробами осмислити методику опанування бандурою. У всіх трьох книжках описувався інструмент, який мав діатонічний звукоряд, нараховував 6-7 басів та 15-20 приструнків. Звук видобувався способом щипка як лівою рукою на басах, так і правою - на приструнках. Посадка виконавця, яку автори подавали в підручниках, мала в основі тримання бандури перпендикулярно до корпусу музиканта з опорою на ліве коліно. Зокрема, М.Домонтович посилався на приклад посадки відомих бандуристів Т.Пархоменка з Чернігова та М.Кравченка з Полтавщини. В цих підручниках бандура була представлена як суто акомпануючий інструмент. Вищезгаданий Домонтович описує ще один спосіб тримання бандури: "Ще є спосіб держання кобзи, коли її притулюють серединою коряка до грудей. Так грають харківські кобзарі. Сей спосіб багато ріжниться од прийнятого нами і позаяк він далеко трудніший, то ми й залишимо його, одіславши охочих до підручника д. Хоткевича".(10)

      Отже, в чому полягала "трудність" і складність підручника Хоткевича? Хоткевич-теоретик проаналізував всі існуючі способи гри на бандурі, добре розуміючи морфологію інструменту, вказував на певні особливості та недосконалість музичного інструментарію того часу, побачив ряд можливостей і шляхів по удосконаленню бандури. Водночас, Хоткевич-практик, використовуючи особистий виконавський досвід, запропонував в своєму підручнику струнку методику вивчення бандури, що дозволить пізніше говорити про школу гри на бандурі Гната Хоткевича, яка поширилася серед бандуристів.

      Підручник складався з трьох частин, перша з них - теоретична. В передмові автор накреслив основні проблеми розвитку бандурництва та бандури як музичного інструменту. По-перше, виділяє процес стабілізації бандури по виробленню типового сольного інструменту. По-друге, зауважує про можливість академічної освіти для бандуристів: "…Друге помітне явище - це вихід бандури із закапелків кустарництва на арену дійсного мистецтва - це я кажу про відкриття курсів гри на бандурі при Харківському Вищому Музичному інституті".(11) Нарешті, критикує певну тенденцію спростити техніку гри на бандурі: "…бандуристи тих капель грають, тримаючи ліву руку на басах. Це робить гру на бандурі примітивною."(12) Розуміючи, що в майбутньому бандура перетвориться на темперований інструмент, Хоткевич свідомо розробляє методику викладання на бандурі з діатонічним звукорядом, не в змозі зупинитись на жодному пропонованому ним способі хроматизації інструменту. Вчитуючись у розділ, який описує конструкцію бандури, з легкістю розумієш, чому автор віртуозно володів інструментом. Майстер і виконавець в особі Хоткевича геніально поєднували знання акустичних законів народного інструменту з глибинною семантикою породження музичного звуку та застосування всієї палітри штрихів і нюансів звуковидобування. Докладно описує всі технічні прийоми гри, на які впливають конкретне положення руки і пальців музиканта. Пояснює взаємодію техніки виконання зі щтриховим різноманіттям музичного полотна: "Цікава річ: як провести бистро зверху вниз нігтем, тримаючись більш-менш середини струн, то матимемо пов'язь фляжолетів".(13) Хоткевич наполягає на правильному положенні лівої руки, а саме кладе її на верхню обичайку, аби могли грати п'ять пальців лівої руки, рівноцінно з правою рукою.

      Друга і третя частини підручника побудовані так, що для отримання певного штриха подається відповідна вправа, з визначенням всіх позицій і положень пальців і рук виконавця.

      Зі зміною та ускладненням інтервалів наростає технічне напруження і навантаження на бандуриста. Виключну увагу автор приділяє агогіці та темпоритму, вбачаючи в них рушійну силу музичного твору. Також Хоткевич використовує загальноприйняту музичну термінологію, розшифровуючи прийоми гри на бандурі, що було вперше зроблено в методичній літературі, надрукованій для бандури. Отже, підручник мав всі риси педагогіко-методологічного підґрунтя для наукового та практичного вивчення бандури.

      Таким чином, в підручнику вибудовується концепція віртуозного виконавства на бандурі, для досягнення якого Хоткевич пропонує струнку систему прийомів та способів звуковидобування.

      Поза цим, викладач успішно працює як композитор. В його доробку оригінальні віртуозні твори для бандури: " Байда", "Буря на Чорному морі", "Я там, у небі", "Невільничий ринок у Кафі", мелодекламації "Я знов один" та "Рано спустились". Аналіз цих творів переконує у використанні Хоткевичем бандури як сольного інструменту з віртуозними можливостями.

      Вищезгадані аспекти діяльності Хоткевича-бандуриста і визначають прогресивність його школи гри на бандурі.

      За відомого розвитку історичних подій в Україні ця школа гри геніального маестро була занедбана, забута, викреслена з пам"яті двох поколінь бандуристів. А трагічна доля закинула багатьох учнів Гната Хоткевича, спадкоємців його школи за океан. Сьогодні ми повертаємо наші скарби і серед них духовний спадок невмирущого генія - бандуриста Гната Хоткевича.

      _______________________________________________________________________________________________
      1. Чуб Д. Універсальний талант. // Болабольченко А., Хоткевич Г. Гнат Хоткевич. Спогади.Статті.Світлини. - К.: УКСП "Кобза", 1994р. - С.60

      2. Бажул Г. З далеких днів.- Там само.- С.7

      3. Костюк О. Будитель пам'яти народу.- Там само.- С.83

      4. Хоткевич Г. Моя автобіографія.- Там само.- С.13

      5. Там само.- С.18

      6. Там само.- С.16

      7. Там само.- С.20

      8. Хоткевич Г. Спогади про батька. - Там само.- С.93

      9. Домонтович М. Самонавчатель до гри на кобзі або бандурі.- Одеса, 1913р. - С.5

      10. Там само.- С.8

      11. Хоткевич Г. Підручник гри на бандурі. - Харків, 1928р. - С.3

      12. Там само.- С.3

      13. Там само.- С.11
       

      _______________________________________________________________________________________________

      Література

      В.Шевченко "Школа гри для бандури на 27 струн", Москва, 1913-1914рр.
      В.Овчинніков "Самовчитель гри на бандурі (кобзі)", Москва, 1913р.
      В.Мішалов "Кобзарська спадщина Г.Хоткевича у діаспорі", Харків, 2002р.
      Т.Чугуй "Деякі особливості просвітницької діяльності Г.М.Хоткевича", Харків, 2002р.


       

      ПАРТНЕРЫ