м.Київ, вул.Лаврська,9 корп.26

(територія Києво-Печерської лаври)

тел. 280 18 34

Щодня, окрім вт

з 10 до 17:00

Читайте статтю про музей В.Косенка

http://inkyiv.com.ua/2018/05/chto-za-dveryu-5/

 

Что за дверью?

В Киеве есть неглавные, тихие музеи. Никто (кроме разве что туристов) понятия не имеет, что в них происходит: не знает-не помнит-со времен школьных экскурсий не заглядывал. Дизайнер и организатор выставок Александр Журавлев, пианист Евгений Громов и InKyiv  открывают двери мемориального музея-квартиры композитора Виктора Косенко.

«В этих стенах должна звучать музыка», или домашний адрес композитора.

Улица Михаила Коцюбинского, 9, квартира 4, второй этаж. Мы переступаем порог, здороваемся, покупаем билеты (красивые).

косенко1

— Дуже приємно вас вітати в музеї-квартирі Віктора Степановича Косенка. Мене звати Володимир Мудрик, працівник-завідувач філії музею, — и мы все вместе переступаем порог гостинной.

Картины и фотографии на стенах, буфет, стол: «ну вот, наконец, — кивнул столу, и своим мыслям о накрытом столе, как сердце музея Александр Журавлев.

— Стіл розкладний, вміщує близько 12 персон, тут завжди (після репетицій, творчих зустрічей, концертів…) відбувалися чаювання, солодкий стіл,  ця традиція триває ще з дитячих років Віктора Степановича Косенка.

Народився він 24 листопада, або 11 листопада за старим стилем, 1896 року в Петербурзі, у сім’ї генерал-майора. Він був четвертою дитиною, і невдовзі, як хлопчику виповнилося два роки, родина переїжджає до Варшави. Це вимагала служба батька.

30726637_2016577758600397_946899584972553305_n

С портретов, развешенных по стенам квартиры в центре Киева, на нас смотрит  Виктор Косенко и члены его семьи. Вот он — трехлетний ребенок, вот — гимназист, вот — студент Петербургской консерватории. На улицу Коцюбинского семья Косенко (он, жена и две приемные дочери) переехала в мае 1938 года. С тех пор в этих стенах звучит музыка.  До Киева были Петербург, Варшава, Петербург, Житомир. Мы пока в самом начале пути:

— Навчаючись у варшавському кадетському корпусі, кадет Косенко організовує оркестр балалаєчників, ним і керує, і пише для нього обробки народних пісень і народних танців. Зважаючи на його здібності і традиції родини Косенків, кадета Косенка відпускали до Варшавського оперного театру (ось ми бачимо його приміщення) і інших концертних залів Варшави, де він чув видатних виконавців того часу —  Леоніда Собінова, Соломію Крушельницьку, Федора Шаляпіна, Антоніну Нєжданову.

косенко2

Невипадково в цьому куточку знаходиться бюст Людвіга ван Бетховена, існує згадка про те, що старша сестра Марія готувалася вступити до Варшавської консерваторії, але дуже ревно ставилася до свого репертуару, і бетховенську сонату вона готувала для вступу в консерваторію. Ноти вона замикала на ключ у шафі. Одного разу, вона почула звуки цієї сонати, і вбігла розлючена до кімнати, але зупинилася вражена, тому що за роялем сидів шестирічний Вітя, який ще навіть не міг дістати до педалі, але по слуху, без нот грав сонату Бетховена. У шість років! І навіть сповзав зі стільця там, де, на його думку, потрібно було натиснути на педаль.

косенко4

Началась Первая мировая война, отца не стало,  семья Косенко вернулась на родину. 

— Віктор Косенко вступає в клас Ірини Міклашевської, як свідчить оця записка директора Петроградської консерваторії Глазунова: «Прекрасні композиторські й піаністичні здібності, абсолютний слух, можна прийняти в число учнів». От, і вище ми бачимо фотокопію табеля з вступними оцінками Віктора Степановича Косенка.

косенко3

1918 року Віктор Косенко, блискуче закінчивши консерваторію по двох спеціальностях — як піаніст, виконавець-соліст, і композитор — переїжджає до Житомира.

Под звуки романса (студенческая работа Косенко на слова Бальмонта) в исполнении Нины Рудык мы переходим в кабинет композитора.

30741840_2016578125267027_2863085184592701335_n

Рабочий стол, фотографии, картины. По левую руку — ряд стульев (в квартире-музее постоянно проходят концерты), у окна — рояль. Это не «Дидерихс», которым пользовался Косенко — инструмент красного дерева с позолотой композитор получил в подарок от брата и всюду возил с собой. Во время Второй мировой рояль исчез.

косенко5

В Житомире  Виктор Степанович сначала преподавал в Музыкальном техникуме, потом стал директором Житомирского музыкального училища, в 1938 году училищу было присвоено его имя. Тут Косенко написал лучшие свои романсы, этюды, пьесы, музыку к театральным спектаклям.

косенко6

В Житомире он встретил свою будущую жену, в 1918 году на одном из концертов Косенко девушка преподнесла молодому композитору две розы, как в стихотворении Николая Гумилева. Косенко сберег их. А потом эти лепестки сбережет и его семья. Лепестки до сих пор хранятся в музее.

— в день одруження він підніс ці засушені троянди. Пізніше перший оформлювач меморіального кабінету Косенка художник Василь Миколайович Батюшков, аквареліст, зобразив ці троянди у родинній вазі з червоного каміння. Ваза теж збереглася.

Звичайно ж, можете відкрити. Там, у шухлядах робочого столу композитора, ще є раритети, приховані від надмірної цікавості малих неслухняних відвідувачів.

косенко7

В 1929 году Косенко приглашают в Киев:

— Наприкінці 1920-х років композитора запрошують до Києва у музично-драматичний інститут, який пізніше  було реорганізовано у Київську консерваторію. Ось це довоєнна будівля, де працював Віктор Степанович Косенко, згодом він став і професором у консерваторії.

— Сумна історія пов’язана із романсом на слова Олександра Блока під назвою «Вербочки».  Весь радянський період цей твір звучав під іншою назвою — на слова поета Залізняка «Як на небі зірочки». Але справжній текст — «Вербочки», про це  одна з прийомних доньок композитора, Раїса Едуардівна, надрукувала невеличку замітку у журналі «Музика» на початку 2000 років. Зараз уже, коли приходить до нас діти з музичних шкіл,  виконують «Вербочки».

30739404_2016578181933688_1925809195233369610_n

Виктор Косенко был феноменальным пианистом,  когда он вечерами подрабатывал тапером в кинотеатре, собирал толпы поклонников.

— Композитор також займався і обробками українських народних пісень, видання яких представлені тут. Якщо дозволите, ось  «Баламуте»,  буквально  декілька тактів. Зоя Христич співає в супроводі оркестру народних інструментів.

Дбаючи про дітей, і будучи видатним піаністом, Віктор Степанович написав декілька циклів дитячих п’єс для фортепіано. Чотири п’єси, 24 п’єси, ну, всім відомий «Дощик». Мріяв написати і вокальний дитячий цикл, але, на жаль, не судилося.

косенко8

Он со всеми был в прекрасных отношениях,  его многие (все) любили. Будучи совершенным лириком, автором романтических произведений, он смог найти общий язык  с Лятошинским (модернистом, композитором, сочиняющим атональную музыку) — они дружили семьями:

— Тісна творча дружба пов’язувала Віктора Степановича Косенка із Борисом Миколайовичем Лятошинським. Хоча вони були й різними за стилістикою митцями-композиторами, але інколи навіть кепкували по-дружньому, по-товариському один з одним. Віктор Степанович дуже багато палив, а Лятошинський не признавав тютюну. Каже: «Вікторе Степановичу, коли ж ви вже кинете палити?». А той каже: «А тоді, Борисе Миколайовичу, коли ви почнете». І те ж саме відбувалося і в творчому аспекті. «Вікторе Степановичу, коли ж ви припините писати музику на мелодію?». А Косенко йому відповідав: «Тоді, Борисе Миколайовичу, коли ви почнете».

косенко9

Рядом с чернильным прибором Косенко — мраморные игрушки жанра «слоники». Когда по радио звучала музыка, которая нравилась Виктору Степановичу, он поворачивал их «лицами» к динамикам, если звучала посредственная мелодия, разворачивал их  спиной. Так же поступают хранители музея и сегодня. Стоит присмотреться во время концерта.

— Радіоприймач був на зразок сьогоднішнього інтернету тоді для Косенка в 1930-х роках, скульптури тваринок, теж брали участь у творчості і теж слухали музику, яка лунала з радіоприймача. Ось, одне із фото на тій стіні, третє. Паторжинський, Литвиненко-Вольгемут, віолончеліст Немеринецький. Валер’ян Довженко, його перший біограф, організував прямий радіоконцерт. На запис тоді ніхто не працював, відбувалися всі радіотрансляції в живий ефір. І прямо з кімнати хворого Косенка відбулась трансляція цього концерту. Це — учасники сфотографувалися після цього концерту.

косенко10

Наприкінці життя композитора удостоїли Ордена Трудового Червоного Прапора, на вручення цього ордену потрібно було їхати до Москви, чого хворий Косенко зробити не міг. І тому Перший секретар ЦК Компартії України Микита Хрущов завітав до цієї квартири і прямо тут — ось в цьому куточку зроблено оце фото — і вручив особисто Косенку цей ордер. Ну, на жаль, зараз ми його вже не експонуємо, бо все-таки інший трішечки час. Але на той час це була досить така — відома відзнака.

косенко11

Часть фотографий в квартире-музее — дань  памяти поклонников таланта Виктора Косенко. Началось все Ивана Паторжинского, который подарил этому дому свою фотографию с сердечным посланием. С тех пор все друзья стали преподносить фотографии в память о любимом композиторе. Здесь есть фотографии Ревуцкого,  Лятошинского, Гмыри,  Майбороды, Рыльского.

Кстати, это  Максим Рыльский дал совет жене Виктора Косенко Ангелине Владимировне о создании музея: «Сделайте так, чтобы в этом кабинете звучала музыка. Это будет лучшей памятью для Виктора Степановича».

Пианист Евгений Громов в конце экскурсии, когда у нас не осталось вопросов, сыграет на рояле Сильвестрова. 

Музей  Виктора Косенко — это две мемориальные комнаты, плюс еще одна, небольшая, —  для выставок (тоже небольших) современной живописи, после нашей экскурсии была готова к открытию выставка графики киевского художника Генри Ягодкина.

Неофициально он открылся в 1938 году (в этом же году композитор умер). Официально начал работать в 1964-м.

Это не великий (и в смысле размеров тоже) музей. Музей повседневной жизни композитора, ставшего частью киевской городской интеллектуальной жизни, свидетельство и память ее.

Это — живой, деятельный и камерный музей, соответсвующий своему герою.

В музее стараются  сберечь и продемонстрировать  и пояснить обстановку 1930-х годов, здесь знают (буквально) своего героя, быт и его окружение, понимают важность подлинных вещей, о рояле Владимир сказал: «рояль Косенко вывезен, этот — другой, но он уже исторический, на нем играют полвека музыку Косенко».

Музей, созданный на общественных началах, достойно выживший и сохранивший память о композиторе, исповедующем романтизм и просвещение, — говорит о самоуважении.

Косенко создал симфоническую «Молдавскую поэму», которую так и не смог услышать — она прозвучала лишь в наши дни. Именем Косенко названа одна из улиц Подольского района Киева, и музыкальная школа номер 3.

  • Тут  можно сделать за мероприятиями, которые в нем проходят.
  • Сайт, посвященный Виктору Косенко, созданный работниками музея.
  • Часы работы: 10:00-17:00; вторник — выходной день;  тел.: +380 44 234 0314
  • Адрес: улица Коцюбинского, 9, кв. 4

Прокоментувати: